Домінік Магнушевський (Magnuszewski Dominik) (1810 - 25.02.1845) - поет, драматург, письменник народився у Варшаві. Коли йому виповнилось шість років, померла мати і Домініком і його молодшим братом опікувався дід. Дві його сестри перебували у рідного дядька по матері Йозефа Раціборського, котрий проживав у Залучі, на покутті. Магнушевський дуже приятелював з Фредеріком Шопеном - майбутнім композитором, який був його однолітком і обидва ходили до ліцею у Варшаві. Їхня дружба наклала однакову печать на їхні долі - обидва хворіли на туберкульоз, обидва померли на чужині. Після ліцею була наука у королівському університеті Варшави, на факультеті права і адміністрації і тут гроно приятелів збільшилось - до приятелів по науці, забавах і патріотичних маніфестаціях, керованих проти царського уряду прийшли поети: Зігмунд Красінський, Констянтин Гашинський, Ілля Фонтана - юрист, музикант і композитор.
   Скинення російського ярма, боротьба за незалежність - було ціллю варшавської молоді, на яку мали вплив вісті з революційної Франції у липні 1830 року та Бельгії. У період, який передував Листопадовому повстанню широко поширювалась поезія - англійська, німецька, польська, яка оспівувала ідею волі, прагнення народів до самовизначення, братерства і романтичну віру у перемогу праведної справи.
   Домінік Магнушевський взяв участь у повстанні як солдат і поет. Написав багато віршів з часів повстання:
   "Юнак і рух часу" (28 листопада 1930 р.).
   "Почесний гвардієць на варті" (15 грудня 1830 р.).
   "День 29 листопада"
Wszedzie gasla nadzieja i tepiala sila,
Tylko w mlodziezy jeszcze duch nie zgasili.
Oni mlodego orla w piersiach wykarmili;
A szkola podchorazych latac go uczyla.
   "Бачення"
   "Поезія Листопадового повстання"
   Домінік служив в академічній гвардії, отримав чин підпоручника у батальйоні почесної піхотної гвардії.
   Після поразки повстання Магнушевський відійшов з головним корпусом польської армії до Східної Прусії, де солдати склали зброю, бо не хотіли здаватись на ласку російського царя. Там Домінік провів кілька тижднів (жовтень-листопад 1831 року) у таборі для інтернованих у Ельбльонгу.
   На запрошення вуйка по мамі (маминого брата) Йозефа Раціборського і його жінки Людвікі поет з товаришем (а пізніше швагром) Казимиром Владиславом на початку 1832 року приїжджає до Залуччя. По старих документах слід Раціборських знаходимо лише у Назірній: патрон назірнянської церкви і власник земель станом на 1832 рік - Вікентій Раціборський, ймовірно син Йозефа і двоюрідний брат Магнушевського.
Залучанський період життя поета був заповнений літературною працею і як наслідок з'явилася масштабна праця "Польська жінка у трьох століттях".
   Магнушевський зав'язує контакти з групою львівських літераторів з так званої галицької школи, ціллю яких було ународнення рідної поезії,використовуючи місцеві пісні. Завязуючи нові знайомства, зявився у Гвіздці, де відвідував свого приятеля, Ігнація Унішовського, котрий працював в адміністрації управління маєтком Романа, князя з Козельська, Пузини.
   Жінка князя Пузини, Гортензія (дочка одного з найбільш талановитих генералів Листопадового повстання - Йозефа Дверніцького) щиро зайнялась лікуванням важкохворого на туберкульоз Домініком Магнушевським, який у палаці Пузинів і помер 25 лютого 1845 року і був похований на гвіздецькому цвинтарі, біля некрополю князів Пузинів.