З двадцятих років 19 століття починається будівництво греко-католицьких церков в регіоні.
| Назва церкви | Рік побудови |
Малий Гвіздець | Рождества Христового | 1854 |
Старий Гвіздець | Успеня | 1856 |
Гвіздець | Святого Ілії | 1855 |
Виноград | Михайла | 1873 |
Росохач | Преображенія Господня | 1834 |
Рогиня | Рождества Пресвятої Діви Марії | 1844 |
Острівець | Георгія | 1859 |
Хвалибога (Руднівка) | Непорочного Зачаття | 1854 |
Балинці | Введенія Пресвятої Діви Марії | 1829 |
Бучачки | Іоана Богослова | 1847 |
Трофанівка | Рождества Пресвятої Діви Марії | 1826 |
Хом'яківка | Златоуста | 1848 |
Кулачківці | Михайла | 1888 |
Сороки | Вознесіння Христового | 1868 |
Слобідка | Покрови | 1852 |
Остапківці | Миколая | 1855 |
Чехова | Покрови | 1872 |
Прикмищі | Покрови | 1891 |
Гвіздецька церква була побудована в центрі села, але в 80-х роках, на вимогу польської і єврейської громад, була перенесена на околицю, де стоїть і по теперішній час.
В Станіславській греко-католицькій єпархії станом на 1935 рік в містечку Гвіздець Коломийського деканату значиться церква св. Іллі, дерев'яна, збудована і благословенна в 1855 році.
Парох: о. Євген Савчинський.
Число душ: греко-католиків - 625.
| Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станіславської на 1935 рік, арк. 82 |
В тридцятих роках, збори греко-католиків, в зв'язку з тим, що Святого Іллі приходилось на жнива, перенесли храмове свято на Різдво Пресвятої Богородиці.
Про те, що церква була дійсно греко-католицькою свідчать ще й квитанції про страхівку:
1. Квитанція за № 604528 від 04 червня 1939 р.

2. Квитанція за № 605106 від 10 січня 1940 р. На польському бланку, але печатка вже радянська. (Вони навіть бланків своїх не привезли. Використовували все, що захопили.)

3. Квитанція за № 00003 від 09 березня 1943 р. На німецькому бланку.

о. Євген Савчинський помер 03 червня 1942 року. Похоронений на Гвіздецькому цвинтарі.
З 1942 по 1944 рік в церкві правив о. Романчук.
З 1944 року настоятель церкви - о. Гайдучок. В 1945 році заарештований і знищений НКВД.
Після нього о. Карпович. В 1945 році переведений в гірські села.
Після о. Карповича - о. Жураківський, котрий після Львівського Собору, де була заборонена УГКЦ, був заарештований. Відбув покарання в Сибіру. Після повернення працював священником в с. Кулачківці. Кулачківська церква працювала під виглядом РПЦ. В період повернення церков зразу стала греко-католицькою і проблем у жителів с. Кулачківці не виникало.
Після арешту о. Жураківського, церква була закрита аж до приходу о. Кушніра Миколи Миколайовича в 1989 р. З 1989 по липень 1990 року церква працювала як Православна Церква Російського Патріархату.
В 1939 році на Західну Україну прийшла Радянська влада і зіткнулась з небажанням греко-католицької церкви до співробітництва.І почалися репресії. Але правда, не довго, бо вже в 1941 році Радянська влада відступила перед своїм недавнім союзникои Гітлером. І до 1944 року Гвіздець був окупований фашистською Німеччиною. Але будучи далеко, Радянська влада ділила Україну і роздавала українські греко-католицькі церкви російській православній церкві. Навіть призначили уповноваженого в справах православної церкви в Станіславській області. І от рішенням Ради в справах Російської православної церкви при Раді Міністрів Союзу РСР від 28 листопада 1943 року № 252 в Гвіздці зареєстрована приходська громада Святого Ілії з пред'явленням цій громаді дерев'яної церкви.

Цікаво, хто подав заявку на реєстрацію православної громади?!!! Кругом війна, Україна під німцем, а вони реєструють православну громаду (і не в Тамбові, а в Гвіздці).
(Уявіть собі таку картину: в Гвіздці біля управи, під німецьким прапором з свастикою, збирається громада і вирішує прийняти Російське Православне віросповідання. Вибирають "двадцятку", складають заяву.
А далі, можливі два варіанти: 1. Передають документи в німецьку управу, і вже німці переправляють їх в Москву.
2. Посилають гінця в Москву. І гонець, через лінію фронту доставляє документи сам, без допомоги німців.)
Хто тепер скаже, що в Радянському Союзі церква була відділена від держави?
І от настало визволення! Визволили не тільки від німців, але й від своїх греко-католицьких священників. Але їм завжди є на заміну свої рідні православні.
Після сумнозвісного Собору 1946 року забороняють греко-католицьку церкву. Священників - на Сибір, а церкви - православним! Радуйтесь, православні!
Але Радянська влада прийшла не назавжди. При розвалі Союзу, люди почали вертатися до віри. Треба віддати належне православній церкві, і тут вона не попустила свого. Швиденько відкрила шестимісячні курси для всіх бажаючих стати священником (як під час війни вчили льотчиків: взльот-посадка і на фронт) і понесли вони православ'я по всій західній Україні. А тут і влада підтримала. А кого ж їй підтримувати? Греко-католиків, які сиділи по тюрмах і Гулагах? Ні, є ж свої, перевірені, з якими 70 років разом. Хоч і не дуже дружили, але зараз за все віддячим.
Автоматично, правонаступницею Російської Православної Церкви стала Українська Православна церква, яка й захопила, де змогла, церкви, побудовані греко-католиками.
По всій західній Україні почалась колотнеча. Війна церков, в якій влада незмінно підтримувала православних. Але помаленько-потихенько все стихло. В багатьох селах знайшли компроміси. Побудували нові церкви. В багатьох селах стали користуватися церквами почергово. І в Гвіздці греко-католицька громада хотіла таким чином вирішити питання. Але їм було в цьому відмовлено.
Нам в руки попався дуже цікавий документ, який хотілося б показати всім.
"Витяг з протоколу №3"1 стор.(Оригінал)
2 стор.(Оригінал) Розглянемо детально цей документ:
УПЦ КП
ЦЕРКВА РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІСЕЛИЩЕ ГВІЗДЕЦЬ | СЕЛИЩНОМУ ГОЛОВІ |
20 ЛИПНЯ 2003 Р. | КИСИЛИЦІ ПЕТРУ МИХАЙЛОВИЧУ |
№ 3 К | КОПІЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ |
ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ № 3
зборів релігійної громади Української Православної Церкви
Київського Патріархату 20 липня 2003 р.
СЛУХАЛИ:
1. Про почергове служіння у православному храмі Різдва Пресвятої Богородиці селища Гвіздець з греко-католицькою громадою.
Так починається цей документ. А в кінці документа стоїть печатка:

На перший погляд все нормально, але придивившись, можна побачити різницю: шапка написана від імені
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ а печатка чомусь
УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ. УХВАЛИЛИ:
1. Відмовити греко-католицькій громаді в почерговому служінні, бо це суперечить Божому Закону. Де сказано: "Один Бог, одна віра і одне хрещення". "Один пастир і одне стадо". Нами, православними, успадковано цей храм, від православних предків з одним священником і неподільною релігійною громадою. Цю святість мусимо передавати майбутнім поколінням. На цьому стояли наші предки, на цьому будемо стояти і ми. Цікаво, що це за такі православні предки. Це напевно "старший брат" - РОСІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА яка разом з комуністами і НКВД забрали церкву у греко-католиків (довідку про це дивись вище).
2. Між православними і греко-католиками не має канонічної єдності щодо спільного служіння, або про почергове служіння за одним престолом, в одному храмі. В 1596 р. Собор православних прокляв греко-католицьку церкву за відступництво від православної церкви. До цього часу анафема ніким не знята. Отже служити разом в одному храмі є карою Божою, але православний храм відкритий для всіх людей і ніхто нікого з нього не виганяє. Знову відчувається рука "старшого брата" - РПЦ, яка роздавала анафеми направо і наліво: треба було змінити історію - прокляли своїх же старовірів. Про анафему Льву Толстому вчили навіть в школі. А ще можна згадати Мазепу, якого проклинають до тепер. Служити з греко-католиками в одному храмі є "карою Божою", а зайняти чужий храм - цілком нормальна справа.
А щодо канонічності, то жодна Українських Православних церков не є канонічною, на відміну від Греко-Католицької церкви, яка є канонічною. (Така вже правда життя!).
3. Питання кому має належати храм, - вичерпане результатами референдуму проведеного 27 січня 1991 р. Тоді переважна більшість проголосувала за УПЦ КП і право молитись в храмі збудованім нашими православними предками. Ми цей храм утримували і будемо утримувати. Що це за референдум такий, про який не вдалося взнати ні в кого. Ніхто з опитаних людей нічого не міг згадати про референдум. Але якщо щось таке і було, і люди проголосували за УПЦ КП, то чому печатку вибрали УАПЦ? Про православних предків вже було сказано. А про утримування храму, треба було сказати словами "старшого брата" - "ни пяди не отдадим врагу".
4. Нашій парафіяльній церкві вже понад 10 років судилось бути деканальною. І служить у ній Декан Коломийський з усіма щодо цього правами та обов'язками. В зв'язку з цим тут часто проводяться Святі літургії і інші треби, що унеможливлює робити з церкви міжконфесійну організацію. Крім того, наша церква служить ще й духовним притулком для дітей сиріт, напівсиріт та іншим (різних конфесій), що навчаються в Гвіздецькому духовному училищі. Вони проходять тут богослужбову практику, як майбутні пастирі і служителі церкви. Отже, погоджувати навчально-виховні плани училища з почерговими служіннями громади іншої конфесії не має жодної можливості. Зрештою, громада УГКЦ відправляє богослужіння в костелі, який як і всі греко-католицькі громади підпорядковується Ватиканові. Папа Римський визнає греко-католицьку церкву, як католиків східного обряду, а вони вважають себе частиною Римо-католицької церкви. Логічно, що католики обидвох обрядів користуються одним храмом і це не породжує між ними непорозумінь. Не зрозуміло тільки, чому після від'єднання від православної церкви католики східного обряду порушують питання про почергове служіння з православними. Напевно для нагнітання конфліктів. Схоже, що православна церква має монополію на "духовний притулок", і більше нікого не допустить до дітей-сиріт і напівсиріт.
А далі йде, як каже "старший брат" - "откровенная ложь". Греко-католики не користуються одним храмом з католиками. Вони відправляють свої служби в колишньому монастирі бернардинів, де крім них розмістились також музична школа і, як не дивно - славнозвісне Гвіздецьке духовне училище, погоджувати практику, якого з служінням греко-католиків в одному храмі не має ніякої можливості. І що саме цікаве, що знаходження училища в монастирі бернардинів не породжує непорозумінь між римо-католицькою і православною церквами.
Не розуміють, також православні, чому греко-католики хочуть хоч інколи відправляти свої служби в свому храмі, захопленому православними. Не розуміють, напевно, "для нагнітання конфліктів".
5. Цей витяг ми залишаємо для майбутніх селищних головів з тим, щоб вони знали позицію православних щодо почергового богослужіння з іншими конфесіями.
6. Просимо Українську місцеву владу вжити відповідних заходів для забезпечення православним нормальних умов для молитви і життя. І нарешті знайте нашу позицію і охороняйте нас, як належить.
ОРИГІНАЛ ПІДПИСАЛИ:
ГОЛОВА ПАФІЯЛЬНИХ ЗБОРІВ (Підпис) Декан Коломийський, проректор Коломийського духовного училища, настоятель Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, митрофорний протоієрей Василій Гаврилюк.
ГОЛОВА ПАРАФІЯЛЬНОЇ РАДИ (Підпис) М. Стефанський
СЕКРЕТАР (Підпис) М. Палійчук
ЧЛЕНИ ПАРАФІЯЛЬНОЇ РАДИ (Підписи) Підсумовуючи сказане можна виробити кілька порад для охочих захопити чужу церкву:
1. Мати православних предків. Можна міфічних, або в образі Російської Православної Церкви разом з Радянською владою.
2. Провести референдум. Не обов'язково реальний. Головне правильно скласти протокол.
Але головне вдавати ображену невинність і заявляти, що противники все роблять для нагнітання конфліктів...
P.S. Але апофеоз (в даному випадку більше підходить слово апофігей) всієї цієї справи з захопленням церкви стався 21 березня 2007 року. Сесія селищної ради ухвалила рішення про надання Українській Православній Церкві Київського Патріархату дозволу на
приватизацію церкви.