Гвіздець - Історія
Історія костела Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії і монастиря Бернардинів у Гвіздці.
1. Історія.
   В XVI столітті Гвіздець належав Бучацьким, потім Потоцьким і Пузинам. До 1939 року костел залишався в їхніх руках.
   Парафія у Гвіздці мала Свідоцтво від XV століття. Спочатку парафія знаходилася у сусідніх Остапківцях.
   У 1475 році, в часи Галицького князівства, Ян Прокопович з Гвіздця був найпершим фундатором костелу.
   У відомостях, поданих з 1615 - 1623 років згадується, що костел був знищений татарами.
   Парафія у Гвіздці заново була відновлена в 1710 році.
   Слідуючим фундатором костелу був князь Міхал Пузина, писар литовський, який в 1715 році з дозволу Львівського єпископа Яна Скарбка заснував у Гвіздці дерев'яну резиденцію-кляштор бернардинів.
   З XVIІІ століття і до кінця ІІ світової війни у кляшторі проживали монахині.
   Спочатку парафія належала до Усєцко-Галицького деканату, а від 1765 року - до Коломийського. Нарешті, до утвореного в 1843 році, деканату Городенківського.
   Під кінець XIX ст. до її складу, крім містечок Гвіздець, Кулачківці, входили аж 23 села та хутори: Балинці, Бучачки, Хом'яківка, Хвалибога, Чехова, Джурків, Малий Гвіздець, Старий Гвіздець, Кобильці, Остапківці, Острівець, Прикмище, Підгайчики, Рогиня, Слобідка, Росохач, Сороки, Торговиця, Трофанівка, Вербівці, Виноград, Вишнівка, Загайпіль.
   Обширна територія парафії потребувала будівництва костелів і капличок.
   Були збудовані парафіяльні каплиці в Джуркові (1873 р.) в Сороках (1873 р.) в Загайполі (1896 р.), в Росохачі (1897 р.), в Слобідці (1905 р.). Ще планувалося збудувати капличку у Вишнівці в 1925 році...
   В зв'язку з цим, виникла необхідність забезпечити її пастирями.
   Вищезгадані парафіяльна споруди обслуговували монашки з Гвіздця, зокрема: у Джуркові та в Сороках.
   У міжвоєнні часи Підгайчики, Рогиня, Прикмище, Росохач, Слобідка, Вербівці11, відійшли від Гвіздецької парафії.
   Після спровадження бернардинів до Гвіздця в 1715 році Міхал Пузина збудував у Гвіздці дерев'яний костел, в якому законниці повинні були виконувати душпастирські функції до тих пір, поки не буде збудований належний парафіяльний костел для ксьондзів.
   В протоколі візиту архієпископа Скарбка святиня була визначена.
   Той же Скарбек на підставі акту фундації, виданого Пузиною 07.06.1719 р. виразив остаточну згоду на поселення бернардинів у Гвіздці. Фундатор зобов'язався побудувати власним коштом костел і кляштор для 12 законників, захристію і бібліотеку, і виділити відповідну площу на город для монастиря.
   Формальне прохання про прийняття земельної площі до провінції рцської внесла вдова по князю Міхалу Пузині - Софія з Потоцьких 10.03.1721 р., підтверджуючи фундацію чоловіка. 18.12.1722 р. отримано затвердження фундації Законом. Акти фундаційні були зареєстровані через Софію Пузину в метриці коронній і в міських львівських актах в 1723 році.
   Інформацію про новофундовану святиню було надруковано в 1724 році. Уже в 1725 році костел був діючим.
   В 1728 році згорів дерев'яний костел з кляштором.
   Після поновлення дерев'яної резиденції для декількох законників, розпочато будову нового костелу, цього разу уже мурованого. 27.06.1730 року канонік львівський освятив наріжний камінь святині. Софія Пузина, на той час дружина Людвіка Каліновського, старости вінницького, в заповіті від 17.08.1729 року записала нову суму і свої коштовності на будову, яку продовжував Людвік Каліновський і її спадкоємці, а пізніше - спадкоємці Людвіка Каліновського.
   17.02.1734 року Каліновський затвердив фундацію Пузинів спадкоємною. Будова, якою керував гваріан о. Яблоновський, йшла досить швидко. А перед закінченням святиня була освячена.
   Гвіздець був важливим пунктом на торгових шляхах того часу. Стилізоване зображення костелу з'являється навіть на мапах.
Стилізоване зображення костелу на мапі 18 ст.
   Процес побудови кляштору тривав ще багато років. В 1734 році зроблений вівтар святого Франціска.
   Завдяки щедрості старостини олеховської Марії Козебродської і за гроші Самуїла Сніторського було позолочено вівтар. В 1736 році поставлений вівтар святого Антонія старанням Теклі Бєльської з Каміновських, одночасно позолочений і розмальований.
   До цього вівтаря Станіслав Костка Пузина, староста упіцький придбав позолочену одежу. В 1739 році Міхал Врублевський, наставник кляштору у Гвіздці, разом з Теклею Бєльською заснував фонд для головного вівтаря, який був позолочений і помальований Жураховським.
   В тому самому році з фундації якогось Маліновського, комісара каштеляна сохачевського, виставлено вівтар святого Тадеуша, якого позолотив і помалював Станіслав Баранецький з Коломиї.
   В 1742 році збудовано амвон за рахунок фонду доброчинниці Теклі Бєльської і позолочено старанням Юзефа і Маріанни з Каліновських-Понінських.
   Через два роки зроблений вівтар святої Анни (з фонду Катерини Врублєвської і Каржинського, чесніка смоленського). А в 1759 році - поставлено статую святого Яна з Дуклі (фундація Станіслава Пузини). В цьому ж році виготовлено сповідальниці.
Статуя святого Яна з Дуклі.
   В ті ж роки виконано Хресну дорогу, органи, циборіум і антипендіум головного вівтаря, а Ян Агапсович відновив частину різьби даного вівтаря.
   03.09.1888 р. Згоріли дахи і значна частина обладнання костела у Гвіздці, з якого врятовано срібло, різьба вівтарів і більшість образів. Дахи відновлено ще в тому ж році, а в наступному відремонтовано і виштукарено всередині, також придбано нові верхи веж. В 1890 році відновлено фасад і збудовано 'Портал з колон коринфських', які виконав Фелікс Дорганович з Острівця. Ремонтними роботами керував інженер Альбін Загурський.
   17.11.1889 року костел був освячений, і в ньому відправлялися літургії. До 1892 року виконані уже нові вівтарі.
   В головному вівтарі були різьблені фігури святих, а саме: Францішек, Міхал, Клара, Антоній. Там же знаходився образ Найсвятішого Серця Ісуса. На новому амвоні розміщені врятовані різьблені фігури євангелістів.
Головний вівтар.
   Зменшено було кількість вівтарів, а також велися заміни образів у засувах, які представляли святого Яна з Дуклі і Матері Божої з образом Матері Божої Ченстоховської і Матері Божої Непорочної. Засув Матері Божої Непорочної фундував єпископ Ян Пузина, а виконали сестри непокалянки з Язлівця.
   Всі вівтарі виконав підприємець Фердинанд Маєрський з Перемишля.
   В 1896 році Олександр Жебровський, майстер зі Львова, закінчив новий орган.
   28.06.1896 року єпископ Краковський здійснив освячення вже відновленого костела.
   Дрібні опорядкувальні роботи кляштора тривали до 1899 р.
   В 1899-1902 роках невідомі інженери ґрунтовно від фундаменту перебудували дзвіницю перед костелом.
   В 1907 році виготовлений новий вівтар святого Францішка Валентином Якуб'яком зі Львова, а в 1914 році - вівтар святого Юзефа, автором якого був Юзеф Краснопольський зі Львова.
   В 1907 році виконаний ремонт веж костельних.
Костел.Початок ХХ ст
   В час воєнний, в 1916 році, знову були пошкоджені дахи і вежі костела.
Костел. 1922 р.
   Відбудовано їх аж в 1919-1922 роках, згідно проекту Єжи Косінського і реалізованого інженером Райшем з Коломиї. Керував ремонтними роботами Петро Вадовський.
Існували і інші проекти. Зокрема проект М. Осінського.
Костел, проект веж М. Осінського.
   У міжвоєнний час добудований до кляштору, із східного боку, анекс. Під час ІІ світової війни костельні дзвони були конфісковані німецькими окупантами.
   В 1945 році законниці змушені були виїхати з кляштору. В костелі розмістили склад з цементом, а потім з зерном.
   В кляшторі спочатку містилася лікарня, а згодом - музична школа і бібліотека. Потім, замість бібліотеки - духовне училище.
   13.06.1992 костел св. Антонія у Гвіздці наново освячений біскупом Рафалом Керницьким.
   Костел Входить до складу деканату Івано-Франківського (Станіславського).
2. Опис.
2.1. Костел.
2.1.1. Архітектура
   Костел розміщений на північ від ринку містечка Гвіздець і скерований на схід. Мурований з цегли, з використанням каменя, штукатурений. Однонефовий з мілким трансептом, не зовсім квадратовим презбітеріумом, замкнений прямою стіною.
   До презбітеріуму від півночі прилягає прямокутна комора, а від півдня - захристія і стіни кляштору.
   Неф типу стіноколонний має властиве прясло, до якого зі східного боку прилягає півпрясло, яке відрізняється через розбудовану артикуляцію стін і склепіння.
   Так само із заходу є додатково продовжений такий самий вигляд на відстані, що служили для розміщення музичного хору, який з'єднується з вежами в їх основі.
   Артикуляція стін нефу зроблена з допомогою спарованих композиційних пілястр, які завершуються оздобленням: литтям аканту на капітелях, виконаних в художній техніці. Вони розміщені на однаковій широкорозставлені в певному співвідношенні і здвоєні на внутрішній стороні.
   В трансепті і пресбітеріумі стіни розділяють поодинокі пілястри, які двостороннє здвоєні.
   Підтримують вони виступаючі над ними карнизи, що є в усьому костелі і перервані лише на західній стіні.
   В бічних стінах нефу - широкі виступи у вигляді полиць профільованих архівольтами з виступами досередини.
   Частина стін між спареними пілястрами в нефі легко сприймаються.
   Склепіння нефу і презбітеріум, і прясла перехрещуються з особливими подвійними гуртами, що утворюють вузькі впадини над півпряслами, а також над плечима трансепту.
   Це все розміщене тут вертикально до осі костелу. Вікна понад карнизами в нефі, презбітеріумі і трансепті прямокутні, оточені рамами.
   В нижній частині нефа і трансепті вікна малі і овальні.
   В порталі при вході до комори і захристії двері прямокутні, профільовані і мають прямокутні причілки.
   Між пілястрами прямокутна плита оточена прямокутно-опуклою рамою В товщині муру є сходи, що ведуть на амвон.
   Хори музичні, спираються на дві колони. Підпори тримають профільований гжимс, вище якого є парапет у формі аттика, оздобленого плитками.
   Зі сторони південної вежі з кляштору через сходову площадку є доступ на хори.
   Фасад костела, з погляду на розміщення веж, є значно ширший від нефу. Середня частина є одноплощинна, двоповерхова, зв'язана з бічними вежами.
   Завдяки особливим триповерховим фланкованим вежам костел чудово виділяється на навколишньому фоні. Лінія фасаду особливо гармонійна з випуклою серединною частиною м'якими внутрішніми зарисованими увігнутими лініями елеваціями веж і глибокими заглибинами на стиках між всіма частинами.
   Поверхи виразні через широкі паси, спільні для середньої частини і веж, з ледь помітними архітравами і фризами , але в основному вони особливі.
   Вертикальна артикуляція зроблена на першому поверсі за допомогою тосканських пілястрів, на другому і третьому - виступи.
   Особливо на кутах нижнього поверху веж зроблені важливі колони в псевдокапітелях, утворених з виступаючих балок.
   Скріплення середнього поля має спрощений вигляд, складений з композиційних пілястрів в канелюрах, які фланкуються через з'єднані волюти, і які підтримують вигнуті вгору карнизи з постаментом на осі. Волютні з'єднання вміщують Всевидяче Око, увінчане хрестом, а по боках - кам'яні вазони.
   На осі середньої площини фасаду є прямокутний вхідний отвір профільований ошатним обрамленням, прикрашений портиком з коринфськими колонами з канелюрами, які підтримують балки, з вигнутим півколісним карнизним фронтоном.
Вхід до костелу.
   В такий спосіб на завершеній поверхні фасаду важливе місце займає Всевидяще Око і Євхаристична чаша.
   Над фронтоном знаходиться невеличке овальне вікно без обрамлення.
   На другому поверсі середньої площини розташоване вікно з профільним обрамленням, скріплене ключем, що спирається на карниз з плоскими консолями.
   В цій же площині є ніша, замкнена виразною півкруглою аркадою, що спирається на виступах.
   На нижньому поверсі веж є прямокутні вікна невеликого розміру вище ніші з профільованим обрамленням, спертим на карниз. Вікна верхніх поверхів - з плоскими профільованими обрамленнями з ключами.
   На осі псевдоколон, вище карнизів, в заглибинах муру, - кам'яні вазони.
   В нішах нижнього поверху веж - дерев'яні різьблені фігури Святого Францішка і Святого Антонія.
   В ніші середньої площини, на останньому третьому поверсі - різьблені кам'яна фігура Матері Божої Непорочної.
   Поділи всіх частин нефу і трансепту зовні виконані з допомогою псевдопілястрів, які підтримують карнизи, що оперізують цілий костел.
   Кутові частини споруди заокруглені, з'єднані легкорозсуненими здвоєними псевдопілястрами. Стіна східної частини костелу зміцнена добудовами до кутів.
   Призначення добудови з північної сторони служило для комори, а з півдня і заходу - захристія. Стіни оздоблені парними тосканськими пілястрами, які підтримують карнизи. У вікна комори вмонтовані грати. Дахи над нефом і місцем для вівтаря і трансептом трикратно ламані, покриті бляхою.
   Дахи веж оббиті бляхою у вигляді груші, з псевдолюкарними і двоступінчастими восьмигранними ліхтарями.
2.1.2. Обладнання.
   Головний вівтар виготовив Фердинанд Маєрський з Перемишля у 1890-1892 роках, необароковий, дерев'яний, архітектонічний, одноосьовий, одноповерховий, Площина середня, укріплена з кожної сторони трьома колонами, композиційними, на високому подвійному цоколі, які підтримують карнизи, виламані понад підпорами і перервані на середині. Понад карнизами на осі внутрішніх ризалізованих середніх колон є фрагменти розірваного причілка.
   На вівтарній стіні є хрест з Розп'яттям Христа - XVIII ст., на засуві - Найсвятіше Серце Ісуса. В засуві - образ ''Найсвятіше Серце Ісуса''. По боках різьби - дерев'яні поліхромовані: Святий Францішек, Архангел Михаїл, Свята Флара і Святий Антоній (приблизно 1739 року).
   На причілку різьби Ангелів, що стоять на колінах, в центрі різьби - Бог Отець і Невизначений образ.
   Вівтар Матері Божої Ченстоховської (від півночі), виконаний Фердинандом Маєвським у 1894 році. Будова схожа до головного вівтаря.
   У прямокутній звисаючій площині - образ Матері Божої Ченстоховської, на засуві - образ Непорочного Зачаття Марії.
   Вівтар Святого Антонія (від півдня) виконав Фердинанд Маєвський в 1890-1892 роках. Структура аналогічна до попереднього, а в площині - образ Святого Яна з Дуклі.
Вівтарі в нішах нефу.
   Вівтар Святого Францішка (від півночі) виконав Валентин Якуб'як, 1907 року, необароковий. Стиль - дерев'яний.
   Вівтар Святого Юзефа виконав Юзеф Краснопольський, 1914 р. Структура аналогічна до попереднього.
   Амвон необароковий (приблизно 1892 р.), дерев'яний, з прямокутним кошем, з фасованими наріжниками, який опирається на профільовані консолі і увінчаний карнизом.
   На коші - дерев'яна різьба Євангелістів (1756 р), а балдахін, в аналогічній зарисовці, профільований.
Місце для органу (кінець ХІХ ст.).
   Стиль необароковий. Виготовлено з дерева, конструкція архітектурна. Дводільна, з артикуляцією пілястровою.
   Сповідальниця дерев'яна, необарокова (друга половина ХІХ ст.).
Різьба:
I. У першому поверсі вежі полудневої - Святий Францішек, камінь (друга половина XVIII ст.).
II.-III. Фігури. Невизначені святі. Дерево поліхромоване (біля 1740 року).
IV. Архангел Михаїл; дерево поліхромоване (1740 року).
V. Ангелик.
VI. Розп'ятий Христос, дерево поліхромоване (ХІХ ст.).

   Дослівна епітафія Барбари Пузини з Сем'яновських (над порталом до захристії з північної сторони, дерев'яна мармуризована).
   Напис: ''Дім''.
   Станіслав князь Пузина, староста упітський, Барбара [SIC]з Сем'яновських.
   Дружині, увібрала в собі риси цнотливі і, а що рідко буває, з особливою красотою, скромність - тут спочиває.
   Я її пережив на тяжкі серця мого жалі, бо варто і по відході би її кохати весь час.
   Цей гробовець її кладу, при ньому сиджу сумний, - і долю з німим попелом клясти буду.''
2.1.3. Одяг літургійний.
Фелони.
Фелон білий.
поч. ХІХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон червоний.
кінець ХІХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон білий.
поч. ХІХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон червоний.
поч. ХХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон фіолетовий.
1907 р.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон червоний.
3 чв.XVIII ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон червоний.
кінець ХІХ поч. ХХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон срібний.
2 пол.XVIII ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон білий.
поч. ХХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
Фелон зелений.
кінець XVIII поч. ХХ ст.
Музей бернардинів.
Лежайськ
1. Білий з рижу, оздоблений золотим гафтом з узором хреста...(початок XIX ст., а уточнено на початку XX ст.).
2. Білий з тафти, гафтований узороми Армахристі (I поч. XIX ст.; відновлений на початку XX ст. під керівництва Яна Пузини і оздоблений його гербом).
3. Білий з адамашку, оздоблений гафтованим хрестиком й узорами вазонів з квітами - (кінець XIX ст.).
4. Білий з лами, з гербом кардинала Пузини (початок XX ст.).
5. Червоний з шовковою підкладкою піскового кольору з узорами квітів. А колони з букетами квітів, оздоблені срібною ниткою від шиї по всій довжині. (Франція III чверть XVIII ст.).
6. Червоний. Боки з адамашку. Колона з рижу з гафтованими гілками троянд (XIX ст і поч XX ст.).визнання тканин на підставі Музейних карток, опрацьованих під керівництвом доктора наук С. Гомулянки.
7. Червоний з оксамиту. Колона із срібної лами. (II пол. XVIII ст.).
8. Червоний з адамашку. Колона оздоблена гафтованим хрестиком з узорами квітів лілії, що в'ється.
9. Червоний з адамашку. Колона оздоблена хрестковим гафтом у вигляді квітів іриса.
10. Зелений з атласу, оздобленого гафтованим шовком. Колона з біло-золотого шовку (кінець XVIII ст. і поч. XX ст.).
11. Фіолетовий з адамашку. Колона з кремового рижу з квітами. На підкладці надпис:''Цей фелон пожертвувала до костелу у Гвіздці княгиня Романова Пузини'' (лютий,1907 р.).
12. З тканини срібної брошованої тисненим шовком з квітковими узорами . Колона з посрібленим оздобленням (II пол. XVIII ст.).
Дальматики (сорочки).
Дальматика біла.
2 пол. XVIII ст.
Музей бернардинів. Лежайськ
Дальматика біла.
2 пол. XVIII ст.
Музей бернардинів. Лежайськ
Дальматика червона.
2 пол. XVIII ст.
Музей бернардинів. Лежайськ
Дальматика голуба.
2 пол. XVIII ст.
Музей бернардинів. Лежайськ
   1-2. Білий з тафти, брошованої шовком у вигляді тюльпана. Колони з голубого рипсу з квітами (II пол. XVII ст.).
   3. Біла з узорами смужковими (II пол. XVIII ст.).
   4-5. Червоні з рипсу. Колони з білої тканини, з шовковою вишивкою (II пол. XVIII ст. - XIX ст.).
   6-7. Голубі з рипсу, вишитого шовком у вигляді узору річки з хвилями і квітами (II пол. XVIII ст.).
2.2. Кляштор.
   Мурований з цегли, з використанням каменя, штукатурений. Має круглі крила. Двоповерховий. Прилягає до костела з південного боку, з яким утворює внутрішній дворик квадратної форми. З дворика уздовж стін є внутрішні коридори з вікнами, а за коридорами є келії.
   На першому поверсі з заходу, у фронтовому крилі, розміщене службове приміщення, магазин, в південно-західному куті - кімната.
   В південному крилі - салон, архів, концелярія , парафіяльна, розмовниця і сіни.
   В східному крилі - кухні і сіни, що виходять на город.
   На другому поверсі в усіх крилах - кімнати з передпокоями. А в східному крилі - салончик і комора. Сходові клітки прилягають до костела в східному і західному костелах. Приміщення в середині має вигнуті хрестоподібні склепіння.
   Усі стіни завершені профільованим карнизом, скріпленим на кутах виступом.
   До кута (зі східної сторони) прилягає до стіни нерегулярний додаток.
   Вікна прямокутні, оточені рамою. В кожному крилі є вхід до кляштору.
   Із сходу - простий портал, завершений трикутним причілком.
   Дахи двохспадові з люкертами.
2.3. Огорожа костелу і кляштору.
Цегляний мур.
   Кляшторний комплекс оточений цегляним штукатуреним муром.
   Дзвіниця з 1776-1778 років перебудована в 1899-1902 років. Мурована з каменя, у формі двоповерхової з двома входами брами. Нижня частина обрамлена замкненими півкруглими проходами, з'єднаними зі сходу сліпими порталами.
Дзвіниця.
   Верхня частина значно вужча від долішньої і з'єднана плоскими волютами і вазонами та розчленована пюсканськими пілястрами. На осі пілястри двосторонньо подвійні, по бокам - парні пілястри. Верхня частина завершується карнизом , багатоступінчастим , профільованим виламаним над підпорами, а також з'єднаний з фрагментами півкругового причілка. На осі - кам'яна різьба:
   Матір Божа Непорочна. По боках - Ангелочки на колінах.
   У верхній пройомах дзвіниці - два дзвони.
   Перед фасадом костела, на його осі; знаходиться кам'яна різьба Святого Яна з Дуклі (II чверть XVIII ст.), поставлена на високому кам'яному постаменті в формі філяра, композиційного на цоколі.
3. Стан збереження.
   Костел і кляштор знаходяться в занедбаному стані. Склепіння святині має вздовж глибоку тріщину, конструкція мурів порушена. На стінах у багатьох місцях обпала штукатурка і карнизи.
Стан збереження.
    З майна залишилось на місці сильно пошкоджені структури вівтарів, а також рештка місць для органів.
   Різьба в нішах фасаду надто понищена деревоїдами. Частина речей костельних свідомо знищена, частина ж - викинена в ставок, що поблизу.
   Деяке обладнання в 1945 році було перевезено до монастиря бернардирів в Ліжаєвську.
   Вдалося ідентифікувати лише частину одежі (дотепер, досі невпорядковані і не розпізнані капи).
   Різьблена дерев'яна фігура Матері Божої Непорочної із верхньої частини фасаду перенесена до костелу і знаходиться в основі вежі.
Різьблена дерев'яна фігура
Матері Божої Непорочної.
   А пошкоджені різьблені фігури Святого Михайла Архангела і дві невизначені святі особи (припускається, що це Марія Магдалена і Свята Катерина) зберігається в художньому музеї Івана-Франківська.
Фігура Святого
Михайла Архангела
Ів-Франківськ, музей.
Невизначений святий
Ів-Франківськ, музей.
Невизначений святий
Ів-Франківськ, музей.
   Там же повинен би бути Розп'ятий Христос з головного вівтаря, якого не вдалося відшукати. Декілька фігур зберігається у місцевій православній церкві. Окремі невизначені предмети мали вивезти жителі Гвіздця до Нової Солі і Любенчина, що в Зеленогурському воєводстві.
   У монастирському будинку змінений внутрішній вигляд. Власне, на першому поверсі - немало збудовано роздільних стін.
   На другому поверсі стіни розібрані для змін в кімнатах. Ліквідовано склепіння і замінено стропами. Частину коридорів замуровано. Мурована огорожа майже знищена.
4. Опис художньої проблематики.
Проблематика архітектури костела у Гвіздці недавно виявлена.
   Недавно знайдено матеріали, які залишив професор Збічнев Горнунч, дозволяється визнати Францішка Ксаверого Кульчинського (19.06.1738 - 1780 рр.), неабиякого фахівця, що вплинув на визначення форми Гвіздецького костела. Як відомий будівельник, Кульчинський керував в 1765 році роботами біля фасаду костела Св. Антонія братів конвентуальних у Львові. Сімдесяті роки XVIII ст. є періодом найвищої діяльності Кульчинського.
   Він мав широкі зв'язки з львівськими архітекторами. Він керував, досить уміло, будівництвом за проектами, переданими з Риму.
   Останнім часом літургічна одежа, що походить з Гвіздця, була проаналізована в Парижі, присвяченій гафтувальній техніці XVIII ст., яка і зберігається в музеї Провінції Польскої О.О. Бернардинів в Лєжайску.
   З решти майна особливої уваги заслуговує уціліла кам'яна різьба і дерев'яна (Матір Божа Непорочна, яка знаходиться вгорі на фасаді, фігури святих в нішах фасаду, Матір Божа Непорочна на дзвінниці і святий Францішек).
   Вони є кращими зразками ІІ половини XVIII ст від Львівської школи.
   На цій основі виділяються фігури, які зберігаються в музейних запасниках в Івано- Франківську (Станіславові). А зазначені праці з 1767 р. Діонідія Станетті не у ''Львівському'' стилі.
   Це є скульптури, що належать до давнього головного вівтаря, виготовленого в 1739 році. Той вівтар був у 1888 р. спалений. Врятовані фігури були вставлені до нової архітектури. Тільки одна з різьб, що знаходиться в Івано-Франківську, із зображенням Святого Михаїла відповідає описові нового вівтаря - 1890-1892 рр.
   Відомості відносно образа вівтарного, виконаного сестрами з Язловця, можна довести гіпотезою про авторство Целіни Міхаловської (1837-1917 рр.), дочки Петра, законниці в Язловецькому монастирі (від 1867 р.), що намалювала праці такого виду.
Design by Konung 2005 - 2017